Навколо Землі обертаються тисячі штучних супутників. Проте, як і все інше, вони не будуть існувати вічно. Запас палива апаратів обмежений, до того ж у жорстких умовах відкритого космосу вони швидше зношуються.

Коли супутники стають непридатними для подальшого використання, треба вжити запобіжних заходів, аби вони не завдали шкоди іншим. Ті апарати, що знаходяться на найближчій до Землі орбіті, шляхом маневрів переміщують ще нижче — для того, щоб після завершення їхньої місії (зазвичай через 25 років) вони повернулися в атмосферу та згоріли в ній.

Але у випадку віддалених супутників це неможливо. Обсяг палива, потрібний для повернення їх назад до Землі, зробив би їх занадто важкими для виводу в космос. Замість цього наприкінці життя такі супутники відправляються на «орбіту-кладовище». Вона знаходиться набагато далі, ніж пролягають орбіти звичайних супутників — далеко в космосі. Вважається, що там неробочі супутники не зіткнуться з тими, що ще працюють.

Саме в таку подорож, вдало завершивши свою місію, цього місяця відправився супутник Meteosat-7. Після майже 20 років роботи (на 15 років більше, ніж планувалося!) його було відправлено до нового і останнього місця призначення — орбіти-кладовища. Під час роботи він був частиною групи супутників, яка продовжує слідкувати за всією поверхнею Землі, допомагаючи робити прогнози погоди та попередження. Супутники відслідковують кожен мусон і кожну снігову хуртовину, рятуючи тисячі життів.

Universe, Space, Time / V. Koveza